Тестування на ВІЛ

Після кожної ситуації ризику, одноразової чи повторної. Після випадкового ризику (незахищений секс, експеримент з наркотиками…) бажано пройти тест через три місяці після ситуації з конкретним ризиком. Таким чином ми отримуємо надійний результат. Після багаторазової ризикованої поведінки, коли неможливо зберегти тримісячний інтервал між ризикованою поведінкою та обстеженням, ми в першу чергу намагаємося зменшити ризик, дотримуючись більш безпечних практик, і ми проходимо тест в ідеалі через півроку, але принаймні раз на рік. Результат тесту на ВІЛ-інфекцію в цьому випадку вказує на стан три місяці тому.

У випадку високого ризику (наприклад, незахищений секс з ВІЛ-позитивною людиною, особливо, незахищений анальний акт), ми можемо пройти тест раніше, вже через 18-22 дні після ризику (крім антитіл виявляється компонент вірусу, який називається антигеном p24). Однак негативний результат не є остаточним і є необхідний ще один тест через 3 місяці після події ризику, щоб підтвердити відсутність зараження.

У разі початку нових відносин, якщо партнери хочуть поділитися своїм здоров’ям між собою – навіть у цьому випадку необхідно враховувати тримісячний період від останнього ризику. Бажано провести тест на обох партнерах.

Обов’язкове тестування на ВІЛ (на основі закону) визначене в Чеській Республіці для донорів крові, органів, тканин, сперми, яєць, грудного молока та проводиться також усім вагітним жінкам.

Для базового обстеження на ВІЛ-інфекцію використовується так званий пошуковий (скринінговий) тест. У досліджуваному зразку крові (або слини) він визначає наявність антитіл проти вірусу ВІЛ, а також антигену p24 (молекула всередині вірусу ВІЛ). Тести обробляються рядом лабораторій Чеської Республіки з відповідним дозволом Міністерства охорони здоров’я Чеської Республіки.

Негативний результат є достовірно негативним, якщо ми спостерігали тримісячний інтервал з моменту останньої події ризику.

Реактивний результат – обробна лабораторія надсилає зразок на підтвердження до Національної референтної лабораторії, і лише тут остаточно підтверджена можлива позитивність результату, тобто Національна референтна лабораторія видає позитивний чи негативний результат тесту підтвердження.

Тестування – венозна кров, капілярна кров, слини?

Тест на ВІЛ можна проводити різними способами:

1. Аналіз венозної крові: є найбільш точним, зазвичай його використовують при тестуванні в медичному закладі. Після забору крові зразок направляється в лабораторію, де відбувається фактична обробка. Лабораторія надсилає результат особі, відповідальній за збір (лікареві), яка повідомляє його клієнту. Недоліком є ​​тривалість. Результат, як правило, доступний через кілька днів, і умовою є друге відвідування консультаційного центру. Цей тест тестує на антитіла до ВІЛ (ВІЛ1 та ВІЛ2) та антиген р24.

2. Тест після взяття краплі крові з пальця (капілярна кров): це орієнтаційний тест. Зразок крові досліджується негайно в клініці, тестування проводить консультант, використовуючи набір для тестування крові, затверджений для цієї мети. Цей тип тесту є надійним, але реактивний результат завжди вимагає перевірки на аналіз венозної крові. Перевагою є повідомлення результату незабаром після забору, що дозволяє використовувати його в контактних центрах, мобільних машинах швидкої допомоги тощо. Цей тест тестує на антитіла до ВІЛ (ВІЛ1 та ВІЛ2), а деякі типи тестів також виявляють наявність антигену p24.

3. Тест слини: у цьому тесті слина збирається мазком слизових оболонок у роті. Відібрану пробу зазвичай негайно досліджують у клініці, тестування проводить консультант, використовуючи набір для тестування слини. Поточні швидкі тести на слину є надійними, але реактивний результат завжди вимагає перевірки на аналіз венозної крові. Перевага полягає в тому, що не потрібно забору крові, та швидке повідомлення результату. Цей тест тестує лише на антитіла до ВІЛ (ВІЛ1 та ВІЛ2).

Тест на краплі крові або на зразку слини можна назвати швидким тестом з можливістю зчитування результату під час тестування. Чутливість тестів до початку інфекції дещо нижча, ніж при стандартних лабораторних методах, тим самим розширюючи імунологічне вікно на початку зараження.

4. Також існує можливість самотестування (тести на краплі крові або слини, які може проводити людина), але будьте обережні, чи сертифіковано певний тип тесту для цього використання. Недоліком є ​​те, що в конкретній ситуації під час виступу вдома, без професійного керівництва, немає нікого, хто може порадити щодо тлумачення тесту. У разі реактивності необхідний збір венозної крові.

На кожному місці тестування кожному тесту на ВІЛ-інфекцію має передувати так зване консультування перед тестом. Випуск результату пов’язаний з так званими порадами після тесту. Консультування здійснює кваліфікований консультант або лікар.

Тест можна проводити під іменем або анонімно.

Для кожного суб’єкта важливо з’ясувати інформацію про ситуацію ризику, якій він піддався (незахищений секс, вживання ін’єкційних наркотиків тощо), проміжок часу, що минув між ризиком та тестом, щоб тест міг бути належним чином оцінений. З метою моніторингу ситуації важливо знати стать, вік та регіон проживання тестуваної особи (і для анонімного тестування). Консультант також інформує про те, як повідомляти результат тесту.

У разі позитивного результату тесту на антитіла на вірус ВІЛ, слідує професійна порада лікаря після тесту, і клієнту рекомендується лікування в одному з восьми ВІЛ центрів у Чеській Республіці. Дотримання вказівок лікарів з ВІЛ-центрів відіграє вирішальну роль у забезпеченні того, щоб людський організм якнайкраще справлявся з ВІЛ-інфекцією та суттєво покращував якість життя зараженого пацієнта.

Більше інформації також на www.prevencehiv.cz